В першу чергу - відчуття. На мою думку, немає найкращого відчуття, ніж перебування на найвищих поверхах ліфта настрою (за книгою Ларрі Сенна "Ліфт настрою"). Я це відчула, коли цього літа поїхала в подорож до надзвичайного міста - Яремче. Ця мандрівка виявилась для мене дуже важливим кроком в поверненні себе, вона зняла з мене весь тягар, який я несла на собі. Я співала на людях, танцювала, насолоджувалась життям. Хоча до цього я ніколи такого не робила. Я завжди була серйозною, такою, яка все вирішить та стерпить. Я зрозуміла, що до поїздки я приділяла багато уваги не тим речам, не тим людям. Саме в Яремче я була по-справжньому собою. Повернувшись додому, я почала проявляти себе, змінювати своє життя: почала вести канал в YouTube, почала вести іншу сторінку в Instagram, почала показувати себе таку, яка я є. Адже я вже не могла та не хотіла бути такою, як до поїздки. В Яремче я відчула, як це - жити нормальне життя, не хвилюватись з кожного приводу, не намагатись контролювати все, бо в цьому взагалі немає сенсу. Кожного дня я зустрічала багато життєрадісних, добрих і щирих людей, мене це приємно здивувало. Я дійшла висновку, що хочу більше радіти життю та нести добро в наш світ. Навіть не хочеться згадувати все, що було до подорожі, адже тоді була ніби не я.

Друге, що дала мені мандрівка в Яремче - це здійснення моїх мрій. До поїздки я написала собі список бажань серед яких було: побачити зорі в горах, зустріти світанок і захід сонця в Карпатах, спробувати національну кухню, піднятись на вершини (хотіла знову це відчути). Я невимовно щаслива, що здійснила більшість своїх мрій. Стосовно нездійснених - питання часу. Ще в моєму списку не було записане це бажання, але це те, що я дуже хотіла спробувати - хачапурі по-аджарськи. Я мала нагоду його скуштувати в грузинському ресторані. Неможливо передати словами, яка я була щаслива, на фоні ще і моя улюблена музика грала. Що може бути краще?

Третє, що найбільше я люблю робити - це дізнаватись нове. Я з родиною була на трьох екскурсіях: музеї Верховини, Манявський водоспад і Скит, с. Микуличин і полонини. У Верховині - серці Гуцульщини, я дізналась, як звучать музичні інструменти, про існування яких не знала. Була в музеї, присвяченому фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", який свого часу був хатою, в якій жив Сергій Параджанов. Я була біля Манявського водоспаду, висота якого 20 метрів. Відвідала монастир 17 століття, доторкнулася до Блаженного каменя, була в монастирській трапезній для прочан. Їжа була проста, але енергетика добра та спокою в цьому місці дала особливу атмосферу. Надзвичайно цікаво було слухати про ченців, які знайшли це святе місце в 1240 році та про історію існування Скиту до наших часів. Відвідала відпустовий центр в с. Старуня. Я була вражена тим, що у нас таке існує. Була на полонині та в дощ каталась на коні. Загалом, це були три насичені дні, які подарували мені натхнення, нові знання та дитячу радість.

Тиждень в Яремче дав мені більше, ніж я могла уявити.