Чому не варто боятися звертатися за допомогою до психотерапевта

Психотерапевтична допомога відіграє важливу роль у суспільстві, сприяючи подоланню труднощів, пов'язаних із психічним здоров'ям. Підтримка фахівців здатна змінювати шляхи думок та поведінки, а також поліпшувати психічний стан. Незважаючи на це, багато людей відчувають певні бар'єри у зверненні за допомогою до фахівців через стигматизацію, страх, тривогу або сором. Проте всі ці бар'єри варто подолати.

На прикладі людини, хворої на шизофренію, ми розглянемо, як це відбувається в житті. До вашої уваги - анонімне інтерв'ю з Вікторією (прізвище не називаємо, ім'я, зі зрозумілих причин, змінене).

Але спочатку трохи довідкової інформації:

Шизофренія – серйозний хронічний та пожиттєвий психічний розлад, який передається спадково або може бути викликаним  вживанням психоактивних речовин. Захворювання, в залежності від синдрому, може набувати різних форм, відповідно, різні й симптоми.

Маємо розуміти, що узагальнені статистичні дані про поширеність хвороби є дуже приблизними. Вважається, що 1 зі 100 людей може страждати від шизофренії протягом свого життя; це означає, що на сьогодні у світі може бути приблизно 80 мільйонів людей із цим розладом.

Основними симптомами є: параноя, марення, апатія, слухові чи зорові галюцинації; хворий може чути "голоси" в голові, які наказують йому, що робити. Без допомоги медичних спеціалістів хвороба може прогресувати, що призведить до повної непрацездатності людини. 

Як бачить світ людина з шизофренією

– Вікторіє, як ти зрозуміла, що твій діагноз – шизофренія? 

– Я була звичайним підлітком до 14 років, коли помітила, що в мене затяжний стресовий стан. Я приходила зі школи та просто плакала без усіляких причин. Мене ніхто не міг заспокоїти. Потім почалися панічні атаки. Світ зафарбувався в чорні відтінки. Згодом батьки повели мене до психотерапевта, який поставив мені діагноз "депресія". Після цього я почала лікуватися у психіатричній лікарні. Там думали, що в мене порушення емоцій, тому й поставили "депресію". Але мені ставало тільки гірше, тому мене поклали в стаціонар. Згодом виявилося, що в мене шизофренія. А якщо бути точнішою, мені поставили діагноз "шизотипічний розлад особистості". Оскільки я була ще неповнолітньою, діаноз могли поставити тільки такий.

– Як до тебе ставилися медичні працівники? 

– По-різному. Одні жаліли, могли мене обнімати, цілувати, заспокоювати, наприклад, під час панічних атак. Інші мене недолюблювали; можливо мені так лише здавалось, але в мене було враження, ніби я їх діставала своїми приступами панічних атак. Все залежить від людини. Мій лікар у стаціонарі був звичайним лікарем. Якщо в тебе якась проблема – йдеш і розповідаєш про неї, лікар підбере разом із тобою той варіант лікування, який тобі щонайкраще підійде. Мій психіатр не жалів мене, але й не був холоднокровним. Витримував баланс – розмови тільки у справах. Я лікувалася у державній психіатричній лікарні в Запоріжжі. Єдиним мінусом там було те, що через великий наплив людей у відділенні, лікар просто фізично не міг приділяти достатньої уваги всім.

– Чи погіршився твій стан із того моменту, коли ти дізналася про свій діагноз? 

– Ні, мені стало краще, я рідше впадаю в депресію, ще рідше "ловлю" панічні атаки. Це все завдяки лікуванню, в мене вже майже немає голосів, маячні, галюцинацій. 

– Чим, на ваш погляд, відрізняється сприйняття світу у психічно здорової людини і в людини з шизофренією? 

– Тим, що ти знаходишся ніби в постійному стресі, який супроводжується неадекватними думками та ідеями, депресивними епізодами. Якщо не лікуєшся, то очікуєш постійної підстави, тобі здається, що ти – це не ти, тобто впадаєш у дереалізацію або в деперсоналізацію. На щастя, у мене почали це коригувати лікарі, тож галюцинації, депресія та страх, що мене вб'ють, тощо, зникли.

– Як ти можеш описати слухові та зорові галюцинації? 

– Оскільки в мене частіше були слухові галюцинації, почну з них. Я постійно чула чоловічій голос у своїй голові; він сказав мені, що він – моє альтер его, представився Віталієм. 

– Чи заважав тобі жити "Віталій"? 

– Це був, як би сказати... Ніби друг у моїй голові. З'явився він так: я почула, що, окрім мого внутрішнього голосу, виник якийсь інший. Я з ним могла поговорити, він міг давати мені поради. Наприклад, коли я йшла вулицею, і мені було страшно, він казав мені, що все буде добре і перейматися нічого. Але "Віталік" зник завдяки лікуванню. Бувають "хороші" галюцинації і "погані". "Хороші" проявляються саме в порадах, вони можуть бути абсолютно різними та іноді дійсно приносять користь. "Погані" підштовхували мене на селфхарм, маячню, маніакальні ідеї та спроби самогубства. Але я розуміла, що галюцинації не можуть бути чимось нормальним, тож навіть "хороші" галюцинації – це привід звернутися до лікаря, адже "хороші" вони тільки спочатку.

– Що з приводу зорових галюцинацій? 

– Я розуміла, що це були галюцинації, але вони мене дуже лякали... В основному це були павуки, силуети різноманітних істот та люди.

– Чи вважаєш ти шизофренію вироком? 

– Знаєш, у всьому треба шукати плюси. Креативність та уява в людей із таким захворюванням, як у мене, на максимальному рівні. Завдяки цьому ти можеш робити прикольні речі, створювати власними руками мистецтво. Я дуже гарно малюю, мені подобається це робити, я бачу себе у творчих напрямах. Ти набагато тонше відчуваєш цей світ. Інтуїція в мене також на максимумі, а от з логікою бувають проблеми. Коли відбувається щось погане, я легко можу впасти у тяжку форму депресії. Моя відповідь: ні, не вирок. Зараз я лікуюсь, можу, як і всі інші, навчатися, працювати тощо.

– Що б ти порадила людям, які бояться йти до лікаря, думаючи, що в них психічні розлади? 

– Якщо вони бояться "клейма", то не переймайтесь. Адже в нормальних лікарнях все анонімно та конфіденційно. Якщо ти зламав руку, ти ж не боїшся йти до лікаря, не думаєш, що скажуть інші, що ти якийсь слабкий чи якийсь "не такий"? Якщо боїшся, що тебе підсадять на таблетки, ти завжди можеш розповісти про свої побоювання лікарю. У нього задача тобі допомогти, навіть якщо ти задаси "дурне" запитання, в цьому нічого страшного не буде. Звісно, "злізти" з таблеток просто так не вийде, ти повинен прийти до лікаря та сказати про те, що хочеш припинити лікування. Психіатр допоможе зробити це правильно. 

***

ВІД РЕДАКЦІЇ. Шановні читачі, хоч Вікторія і успішно лікується, варто мати на увазі, що це інтерв'ю надала людина зі світобаченням, яке дещо відрізняється від світобачення повністю психічно здорової людини. Будь ласка, не жартуйте зі своїм здоров'ям, не намагайтеся заради цікавості пережити досвід "спілкування" з чимось невідомим! А якщо це вже трапилось, не доводьте до крайнощів. Пам'ятайте: вчасне звернення до професійного психологічного чи психіатричного супроводу може стати першим кроком до вирішення подібних проблем.

Підготовлено на основі публікації в inform.zp.ua

Зображення є художньою ілюстрацією, згенерованою штучним інтелектом