Від мегалітичного комплексу до Чорної гори: маловідомі сторінки історії місцевості

Нещодавно на Павло-Кічкасі відбулася екскурсія, організована громадською організацією «Молодь Онлайн». Учасники зустрілися разом, щоб більше довідатися про минуле району від фахівчині Яни Ємельяненко. Що вдалося дізнатися під час огляду – читайте далі.

Кічкас – відносно молодий район, офіційно заснований у 1969 році. Відтоді тут накопичилося чимало локальних історій, пов’язаних із різними етапами розвитку.

Маршрут охопив як загальні міські зміни, так і події, що вплинули на життя району. Прогулянка почалася в парку: на вході учасників зустріла інсталяція, пов’язана з повномасштабним вторгненням. Далі група рушила до кафе «Діана». У 2009 році під час конфлікту там загинув 18-річний хлопець – за даними дослідниці, причиною стала відмова вживати алкоголь.

– Є і позитивні історії, і трагічні – як і в усьому Запоріжжі. Я хотіла згадати їх, адже це частина суспільної історії. Загибель молодої людини в сутичці – велика втрата, – зазначила Яна Ємельяненко.

Як формувався Павло-Кічкас

Після цього увагу було зосереджено на давнішій історії району. Перші археологічні знахідки на цій території датують кінцем 18 століття. Тоді ці землі належали панам із прізвищем Марк – їх називали «Маркова земля», а згодом – Маркусевим селищем. Уже на початку ХХ століття місцевість почали пов’язувати з сучасною назвою.

Станом на кінець 18 століття тут налічувалося близько 10 господарств, а вже в середині 19 – приблизно 70. Після скасування кріпацтва родина Марків поділила територію на «свою» і «чужу» землю. Люди, які жили ближче до землевласників, мали кращі умови та більше можливостей для заробітку. За словами історика Якова Новицького, селище знаходилось біля Олександрівська – мешканці могли продавати свої товари на місцевому ринку.

Наступним обʼєктом став будинок із мозаїчним оздобленням. У минулому такі елементи використовували для оформлення будівель і створення більш виразного міського простору. Як зазначила гідеса, середовище, в якому живе людина, впливає на її настрій і сприйняття простору.

Археологія, переправа та втрачені дослідження

Окремо згадали і про давні дослідження території. У 20–30-х роках тут вивчали знахідки, пов’язані з різними культурами та народами, які проживали на цих землях. Важливим об’єктом була Кічкаська переправа через Дніпро. До будівництва ДніпроГЕСу річка мала інший вигляд – була вужчою та стрімкою, а переправа мала стратегічне значення. Її описував візантійський імператор Костянтин Багрянородний.

Археологи, зокрема Грінченко та Сап’яєв, досліджували Кічкаський мегалітичний комплекс – кам’яні споруди, викладені у формі кола. У 1930-х роках їх репресували, через що дослідження були перервані.

Недобудови, Чорна гора та сучасний Павло-Кічкас

Згодом група оглянула балку. По обидва боки розташовані гуртожитки, а посередині – недобуд. Із цим місцем пов’язані кілька місцевих версій: за однією з них, у конструкціях могли використовувати метал, привезений із зони Чорнобиля; за іншою – будівлю не завершили через проблеми з фундаментом.

– Хотілося б, щоб у Запоріжжі ці недобудови привели до нормального стану, а люди, які втратили житло, могли його отримати, – зазначила Яна Ємельяненко.

У районі вулиці Діагональної раніше існував великий курганний комплекс. Під час будівництва греблі тут виявили поховання воїна, яке датують приблизно 8 століттям. Воно мало ознаки обрядового: археологи знайшли, зокрема, рештки спалених коней. Деякі дослідники припускали, що це могло бути поховання князя Святослава.

Крім того, учасникам показали червоні будинки, біля яких розташовані землянки. За наявними відомостями, у них жили люди під час будівництва житла. Згодом частину таких помешкань викуповували колишні полонені.

Завершальною точкою став оновлений парк біля ПК «Заводський». Попри встановлені майданчики та оновлення, місцеві жителі, зокрема мами з дітьми, зазначають, що територія залишається небезпечною.

Окрему увагу під час екскурсії приділили й так званій Чорній горі. У 1990-х роках тут шукали брухт за допомогою металошукачів. За спогадами місцевих, до цього залучали навіть дітей, а сам район пов’язують із випадками зникнення людей. Через це місцевість і сьогодні має суперечливу репутацію серед жителів району. Частина таких історій передається переважно через усні спогади та локальні розповіді, які досі залишаються частиною пам’яті Павло-Кічкаса.

Такі легенди і чутки показують інший бік Кічкасу – поза межами звичних уявлень про заводи та повсякденне життя. Під час екскурсії учасники змогли побачити, наскільки багатошаровою є історія цієї території та скільки маловідомих подій пов’язано з одним із районів нашого міста.

Текст та фотографії авторки матеріалу