Розмірковуючи про журналістику майбутнього, на думку спадають найрізноманітніші ідеї: одні – позитивні, від інших стає не по собі. Журналістика для мене завжди асоціювалася саме з людьми, адже журналіст – це медіум між суспільством і подіями. Але що буде через 10, 20, а може, й 50 років?

Однак перед тим як уявляти журналістику майбутнього, я хочу сфокусуватися саме на журналістиці сьогодення, а точніше – на викликах, з якими вже зараз стикаються сучасні працівники медіа. Мені здається, що в майбутньому більшість із них можуть ще більше загостритися.

По-перше, штучний інтелект, який уже зараз починає писати новини швидше за людей. Сьогодні ШІ може за кілька секунд створити короткий текст, зробити заголовок чи навіть підготувати повноцінний матеріал. Я вважаю, що штучний інтелект буде набагато більш залученим в роботу журналіста не як заміна людини, а радше як співавтор матеріалів, що вимагає ретельного фактчекінгу. По-друге, deepfake та фейкові відео. Уже зараз інколи складно зрозуміти, де справжній запис, а де повністю згенероване обличчя чи голос. Через кілька років фальшиве відео може виглядати абсолютно реалістично. Третій аспект – інформаційне перевантаження. Новин стало настільки багато, що люди поступово втомлюються від постійного потоку інформації, а журналістам буде все складніше утримувати увагу аудиторії. Думаю, це провина коротких відео онлайн, наприклад в TikTok, які постійно змушують нас швидко гортати стрічку. Через це формується звичка до миттєвого отримання інформації та так званого «дофамінового ефекту» , коли людина постійно шукає нові короткі й яскраві враження. У результаті багатьом стає важче концентруватися на довгих текстах, аналітичних матеріалах чи серйозних розслідуваннях.

Останнє та, мабуть, найголовніше – проблема довіри. Через розвиток технологій люди можуть перестати довіряти навіть справжнім фото, відео чи новинам. Якщо будь-яке зображення можна буде легко підробити, то правда стане чи не найбільшою цінністю журналістики майбутнього.

Практика, яку вже і зараз використовують – віртуальні телеведучі. Вони можуть працювати цілодобово без сну, відпочинку чи перерв. Якщо чесно, це трохи нагадує антиутопію, адже складно уявити новини без справжніх людських емоцій. Проте цілком можливо, що через кілька десятків років більшість інформаційних ефірів вестимуть саме цифрові персонажі.

Також мені здається, що журналістика майбутнього стане набагато більш «живою» в буквальному сенсі слова. Вони можуть перейти у формат VR: люди не просто читатимуть репортажі, а ніби опинятимуться в центрі подій за допомогою окулярів віртуальної реальності. Можливо, можна буде «стояти» посеред пресконференції чи історичної події, відчуваючи себе безпосереднім учасником. Сюди ж я відношу ідею з голографічними інтерв’ю – можливість побачити героя інтерв’ю та журналіста у себе у вітальні. 

Не виключаю і того, що частину роботи журналістів виконуватимуть спеціальні дрони або роботи. Звісно, дрони і зараз можуть знімати відео чи робити фото, однак журналіст-дрон зможе самостійно розуміти що необхідно відзняти, бути в самому центрі подій, записувати коментарі людей та перетворювати їх в текст в форматі реального часу та одразу передавати в редакцію. Це могло б значно зменшити ризики для людей.

Щодо мене самої, мені важко уявити себе в співпраці з буквальними роботами, які виглядають як люди чи щось такого формату. Однак світ розвивається, подобається нам це чи ні, та бути «старої закалки» вже неможливо. В майбутньому я в першу чергу хочу виконувати основну функцію журналістики – приносити правду людям: чуйно, емпатично та з широким розумінням контексту. З більш технологічної точки зору, оскільки мене більше цікавить аналітичний жанр, я можу уявити себе в тандемі з штучним інтелектом: від нього – інформація чітко та швидко, від мене – аналітика, перевірка фактів та спілкування з людьми. Адже коли рутинні процеси можна автоматизувати, з’являється більше часу на головне – пошук справді важливих історій, критичне мислення та створення матеріалів, які не лише інформують, а й допомагають суспільству краще розуміти реальність.

В підсумку, нам всім необхідно усвідомити той факт, що світ технологічно змінюється і протестувати проти цього часто не має сенсу. Але лише людина може дійсно зрозуміти іншу людину, відчути співчуття та відповідальність за свою роботу. Штучний інтелект, роботи й технологічні інновації, на мою думку, залишаться радше інструментами або співавторами, які допомагають та пришвидшують процеси, але не повноцінно замінять людину. Якщо ми готуємо матеріал для людей, як він може бути зроблений кимось окрім людини? Адже за кожним матеріалом стоїть не лише інформація, а й досвід, переживання та розуміння. І саме це робить журналістику журналістикою.

Ілюстрації згенеровані нейромережею.