Як не втратити себе та продовжити жити яскравим життям. Поділилася історією та порадами Наталія Телегей.

Підполковник Наталія Телегей - офіцер адміністративного відділу управління забезпечення розвитку озброєння та військової техніки, під час обстрілу Київа російськими військовослужбовцями отримала  важкі поранення. Жінка втратила зір, проте не втрачає жаги до життя.

Наталія Телегей у 2021 році приймала безпосередню участь в Операції об'єднаних сил (ООС - комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямованих на протидію діяльності російських та проросійських збройних формувань ( ДНР , ЛНР ) під час війни на Донбасі) у складі Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін. Де у складі оперативних груп здійснювала контроль за дотриманням умов режиму припинення вогню російськими бойовиками безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

                                                                                                                                                                                Фото: Володимир Телегей

10 жовтня 2022 відбулася серія ракетних ударів по Києву. Починаючи з 8 години ранку за київським часом. Атака здійснена ЗС РФ під час російського вторгнення в Україну. Наталія Телегей поділилася своєю історією та дала поради як не втратити себе.

Як почався ваш день, коли ви потрапили під ракетний обстріл ?

• На початку жовтня, о 8:20 ранку я їхала за кермом свого автомобіля на роботу. Почалася ракетна атака і у ліве переднє колесо мого автомобіля прилетіла ракета. Автомобіль загорівся миттєво,  уламки скла та металу ракети поранили обличчя, руки та очі.  Отримала черепно-мозгову травму та втратила зір. З автомобіля витягнув мене чоловік швидкої медичної допомоги. Я вже нічого не бачила і мене це почало лякати, бо відчувала, що  автомобіль горить та плавиться. Чоловік відкрив двері та сказав мені одну фразу, -  «Не кричи, я тебе врятую!». Після цього мені надали першу медичну допомогу та відвезли до лікарні.

Як проходило лікування в Україні ?

• Перше лікування відбувалося у Національному військово-медичному

клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» (м.Київ). Цивільний лікар  провів біля восьми операцій по реконструкції відновлення ситківки. Лікування в Україні завершилося,  у зв'язку з тим, що неможливо було трансплантацію донорської рогівки в Україні. Я переїхала в Францію по запрошенню французької сторони на лікування. Коли я приїхала, лікарі подивилися, оцінили свої можливості,  сказали: «Ні, ми не гарантуємо нормальний результат»,  і відмовили мені у лікуванні.  Потім ми з чоловіком через знайомих вийшли на лікарів нідерландської сторони. Вони подивилися попередні звіти лікаря, запростили нас. Казали, що вони зможуть спробувати, по крайній мірі, подивитися і потім на місці щось вирішити. І так я опинилися в Нідерландах, уже рік тут знаходжусь.

Хто зараз поруч з вами, допомагає та підтримує вас ?

• Після ракетного обстрілу мені надали першу медичну допомогу та відвезли до лікарні. Звідти мені дали можливість подзвонити чоловіку Володимиру Телегею, який одразу після почутого вибуху побіг на місце обстрілу шукати мене. З самого початку і зараз поруч зі мною, підтримує мене та допомагає.

Як зараз ви себе почуваєте та як зазвичай проходить ваш тиждень?

• Зараз я проходжу реабілітацію в Центрі Visio Нідерландах близько восьми місяців і це є надзвичайно цінним для мене. Реабілітація допомагає покращити якість мого життя. Особливо важливим для мене є те, що у Visio я навчаюся навичкам, які дозволяють мені самостійно виконувати щоденні завдання. Це мій щоденний побут, планування розпорядку дня, приготування їжі, ерготерапія та мобілітейт. Також я навчаюся використовувати сучасні технології на заняттях з комп’ютера, відеології та ерготерапії. Вивчаю Нідерландську мову та шрифт Брайля.

Також є музика, це дуже важливо для людей з вадами зору, тому що вона розвиває слух, і ти весь час повинен бути сконцентрований на дорозі, коли ти зовні. Ти слухаєш, де є люди, машини, велосипеди та мотоцикли. Інші шуми, щоб ти міг орієнтуватися, де ти, в якому ти місці конкретно знаходишся і якось прив'язуватися до світлофора, до великої дороги, до малої дороги, в якому ти напрямку стоїш.  Також є заняття з текстилю, які розвивають мілку моторику рук. Роблю вироби з дерева, сувеніри, плела шапочки та шарфи.

Дуже багато цивільних людей та військових які отримали через обстріли ЗС РФ тяжкі поранення. Як не втратити себе ?

- Ну, по-перше, потрібно сформулювати пріоритети і зрозуміти, що життя одне, і від тебе залежить, як ти його проживеш. Від тебе залежить, ти будеш жити чи тужить та наскільки якісне буде твоє життя.

 По-друге, дуже важлива допомога людей.  Добре, якщо це будуть твої рідні і близькі люди, які пожертвують своїм життям, заради того, щоб ти себе відчувала більш-менш комфортно.  Наскільки це можливо, якщо ні, шукати по можливості допомогу від інших людей та  не втрачати віру. Є дуже багато людей, які можуть, хочуть, вміють допомагати. Якщо такі люди не зустрілися вам, то не втрачайте надію.

 Дізнавайтеся багато інформації, за лікарів, лікарні де можна вирішити твою проблему. Зараз дуже розвинені технологї та інформаційна відкритість світу. Треба сформулювати свої реальні перспективи і можливості. Сподіватися, що це все спрацює в комплексі. Наука не стоїть  на місці, якщо на сьогоднішній день  не великі результати, або взагалі їх немає, то є великі перспективи, що медицина, наука рухається вперед. Цікавитися, спілкуватися з людьми, у яких проблеми подібні з твоїми, організовуватися та самоорганізовуватися. Обов'язково бути прив'язаним до реалій сьогодення і до своїх можливостей. Cпілкуючись з людьми, у яких такі самі проблеми, ти розумієш, наскільки люди йдуть вперед. Тобі пояснюють, що на це не потрібні роки і десятиліття, що можливо багато чому навчатися. Якщо ти хочеш, ти  мотивований та маєш ціль  нормально жити і бути повноцінним, максимально інтегрованим в суспільство, то  в тебе все вийде.