Українці під час війни

24 лютого 22 року життя українців змінилося. Це негативно вплинуло на стан здоров'я та змусило людей покинути рідні домівки. Проте, хоча й відбувається багато поганих подій - цей вільний та згуртований спільним горем народ намагається не сидіти без діла та займатися корисними речами задля скорішої перемоги.

Моральний стан

Моральний стан жителів України суттєво погіршився із початком війни. Так його описує жителька Запоріжжя Костенко Вікторія:

У перші дні повномасштабного вторгнення у мене був шок, постійна тривога. Я не знала, що буде далі та відчувала напруження. Було складно змусити себе поїсти, сильно випадало волосся. Подібне було у багатьох моїх друзів та родичів.

Вона додає, що з часом вдалося адаптуватися, але все змінилося восени, коли почалися постійні обстріли міста.

Нерідко заспокоїтися їй допомагають дихальні практики, а ще робота та проведення часу з рідними людьми.
Що стосується центральних та західних областей України - ситуація там хоча й складна, але менш напружена. Так про неї розповідає Москаленко Марія - студентка, яка живе в одному з районів Києва:

Оскільки я витрачаю більшість часу на навчання, моє життя відчувається приблизно так само, як і до війни. Але, як і всім українцям, мені не вистачає зла на наших сусідів-агресорів. Я нечасто чую вибухи, але про війну мені нагадують протитанкові їжаки на вулицях, сповіщення повітряної тривоги, які постійно руйнують спокій усіх навколо, примушуючи знову і знову нервуватися за своє життя. Проте в деяких речах все ж таки можна побачити надію. Травнева виставка російської техніки під відкритим небом піднімає дух усіх українців.

На її думку, якщо порівнювати життя столиці на теперішній час з прифронтовими територіями - тут спокійніше та є більше часу на те, щоб спуститися в укриття.

Життя поза межами домівки

Через дії росії багато людей вимушені шукати притулку в інших країнах та містах. Зараз Костенко Вікторія - внутрішньо переміщена особа (ВПО), вона заходиться у Закарпатській області.

З одного боку, мені трохе спокійніше тут, бо я не чую вибухів. Поряд із моїм тимчасовим житлом є школа, тому інколи я чую сирену та бачу, як дітей з неї ведуть до укриття. Але з іншого боку - рідніше дома немає нічого, там залишилися близькі мені люди. Тому я вірю у наших військових, у те, що за деякий час я нарешті опинюся на рідних вулицях, зайду у свій будинок й побачу батьків, що відмовилися їхати зі мною.

Її сестра Яна зараз у Болгарії. Вона поїхала туди з дитиною, а всі близькі їй люди, окрім сестри, залишилися у Запоріжжі. Яна каже, що їй та її доньці тут набагато спокійніше, але складно відволіктися від читання новин, щоб не пропустити щось важливе та вчасно попередити родину. А ще - обох дуже лякають різкі звуки та навіть стук дверей. У місті Балчик, де знаходиться їхній готель, часто повз пролітають літаки та інколи навіть військові гелікоптери, що також залишає неприємні відчуття. Це проблема, що дуже розповсюджена у тих, хто пережив будь-які воєнні дії - посттравматичний синдром чи поява схильності до нього. Інколи для його полегшення достатньо висловлювати свої думки сім'ї чи друзям, але у більш розвинутих випадках допоможе тільки професійна допомога з медикаментозним лікуванням. Яна розповідає:

Мені дуже тут подобається, але, як тільки ситуація вдома стабілізується, я одразу повернуся у рідне Запоріжжя.

Опитування Соціалогічної групи "Рейтинг" на початку жовтня свідчать про те, що з 24 лютого кожен четвертий українець змінював місце проживання через свою небезпеку, з них лише 6% українців не планують повертатися додому.

Волонтерство

Україні допомагають різні організації: від Організації Об'єднаних Націй та Червоного Хреста, до звичайних людей у різних куточках світу, які збирають гроші чи одяг для українців, що біжать від війни та постійних обстрілів.
Наша країна - також яскравий приклад патріотизму та волонтерства. У 2022 році це проявилося значно яскравіше, ніж у минулі роки. Зараз волонтером може стати будь-хто, для цього навіть не обов'язково мати гроші. За бажанням можна знайти інформацію у своєму місті, де приготувати їжу для військових, сплести маскувальні сітки, або здати кров для поранених бійців та мирного населення, яке постраждало через російські обстріли.

Складно не згадати червневі збори, які організовував фонд Сергія Притули на БПЛА "Bayraktar", взяти участь у них за бажанням міг кожен українець. За даними організації, не враховуючи виділені самим фондом гроші на проєкт, лише за добу було зібрано 296 мільйонів гривень. Загалом всієї суми вистачило на 3 безпілотники.
Окрім подібних масштабних зборів, завжди є змога зробити свій фінансовий внесок для армії у будь-яку перевірену організацію на дрони, машини, оптичні прилади, засоби зв'язку, індивідуальні аптечки та багато інших корисних речей, на які потребують військові. Багато благодійних фондів також займаються й допомогою для цивільних осіб на лінії зіткнення.

Карина Сінько