Ранок 22 березня в Запоріжжі видався дуже неспокійним. Приблизно з 04:03 гул сильних вибухів тримав мене у напрузі протягом трьох годин. Поспавши всього чотири години та втомившись від очікування омріяного завершення тривоги, я вирушаю на ранкову прогулянку селом Бабуркою.

Зараз 8 ранку і я вийшла на вулицю рідного села шукати потіхи в ранковій тиші весняної краси. Усе небо затягнуте темними хмарами, ніби й воно сумує разом з людьми. Жодний промінчик сонця не зміг пробитися крізь ці сірі терни. Повітря дуже насичене, прохолодне та свіже, хочеться дихати на повні груди. Першими мене зустрічають вербові "котики". Пухнасті бруньки, мов маленькі кошенята, визирають з гілок, вітаючи новий день. 

Під ногами вологий ґрунт, вкритий росою. Я ступила на стежку, щільно вкриту зеленою травою, яка, немов оксамитовий килим, веде мене через село вглиб балки. На ній виблискує роса, кожна крапля якої, мов сльозинка, тремтить від вітру на кінчику травинки і готова впасти на землю. 

Через кілька сотень метрів переді мною відкривається маленький струмок, вкритий ряскою. Навколо починають співати пташки, стає трішки світліше. Біля струмка видніється кущик нарцисів. Їхні бутони вже готові розкрити свої жовто-кремові пелюстки. В цей сірий і холодний день вони дарують людям віру в те, що попереду нас чекає тепло, весняна краса і радість.

Коли я почала підійматися до верхньої точки балки, мене зустріли жовті квітки чистяку, які нагадують маленькі сонечка і дарують трошки тепла та яскравості в цей день.

Одразу за ними ховаються фіалки. Скромні та тендітні квіти, мов маленькі фіолетові очі, дивляться на світ з цікавістю. Підійшовши ближче до них, я відчуваю їх легкий солодкий аромат.

На тлі килима з фіалок та жовтих квітів, проріс самотній пролісок. Його пелюстки небесно-блакитного кольору злегка закручені на кінчиках. Він ще застав сніг, а його нижні бутончики починають в’янути, адже квітка вже відцвіла свій час і на її заміну приходять інші.

У балці почали зустрічатися поодинокі хатки. Біля однієї з них розкинулася кущем смородина. На її гілках рясно почали розкриватися бруньки, які вже нагадують повноцінні листочки.

Проруч із соковитим, зеленим листям смородини, немов застиглі в часі, видніються старі грона калини з минулого року. Їхні ягоди, які колись були яскраво-червоними, вже потьмяніли й втратили блиск. Незважаючи на це, вони все такі ж привабливі та ефектно виділяються на фоні сірого неба. Грона калини, мов свідки минулого, контрастують з молодим життям, що вирує навколо.

На годиннику 8:45 і я вже біля глибокого глиняного кар’єру.

З нього відкривається мальовничий вид села. Воно лежить немов у мене на долоні. Люди вже почали виходити на подвір’я, з димарів в'ється тоненький сірий дим. На краю кар'єру багато молодих дерев. Тоненькі гілочки, мов руки, тягнуться до неба. Кожна з них прикрашена червоно-коричневими бруньками. Здалека здається, що вони витають над десятками будинків.

Трохи насолодившись видом, співом пташок, легким вітерцем, вологим повітрям, а найголовніше - спокоєм, я повертаюсь назад. Дорогою додому, мій погляд падає на сусідську клумбу. На голій землі виблискують яскраві, мов полум'я, квіти шафрану. Їхній аромат – солодкий, трохи терпкий, з нотками меду – наповнює повітря і змушує мене зупинитися, аби я сповна насолодилась ним. 

Навіть похмурий тривожний ранок може стати прекрасним, адже навколо стільки краси. Прогулянка селом подарувала мені відчуття бажаного спокою та єднання з природою.

Фото автора