Перша моя сесія в житті була закрита у п’ятницю 22 грудня. А вже наступного дня я сідала на потяг «Запоріжжя-Львів» – це мій найулюбленіший маршрут в Україні. Мої найкращі подружки подбали про мене і зробили подарунок – квиток до них. Війна нас роз’єднала і ми живемо тепер в інших країнах. Тому мої зимові канікули були справжнім різдвяним дивом під назвою «Ми знову разом». Про свій мандрівничий шлях я і розповім.

Усе почалося з вокзалу. Моя дорога в потязі була довгою – майже 27 годин. Проте прекрасний час, щоб виспатися, почитати книгу, подивитися фільм і подумати про своє життя: куди я рухаюсь; які цілі маю; що мені треба змінити.

І нарешті 24 грудня в неділю я у Львові. Ура! Мене зустрічає подружка і ми гуляємо містом.

Вперше побувала у Стрийському парку. Дуже затишний парк, але гуляти в ньому – це ще те спортивне тренування. Пощастить вам, якщо ви будете спускатися вниз, а не підійматися вгору.

Звісно, не могли оминути центр міста. Опинилися на проспекті Свободи – центральна вулиця Львова, де збирається завжди купа народу незалежно від пори року і часу доби. Перед «Оперою», як просто кажуть львів’яни, світилася в новорічних вогниках ялинка: «Прекрасно, що десь у нашій країні навіть під час війни, можна відчути свято», - подумала я.

Трохи згодом зустрілися ще з друзями. Мали смачну вечерю в кафе «Друзі» та спілкування, яке нас зігрівало. Вже о 19:00, на мій подив, центр міста був спустошений. Ймовірно за все, люди вже у своїх квартирках починали Святу вечерю.

А свою Святу вечерю зустрічала на автовокзалі в очікуванні автобуса. Я повинна була рушити в гарне європейське місто… Мене чекала Прага.

Найважче в поїздці – це очікування на кордоні. На вулиці 2 година ночі, суворий холод, хилить в сон, а ти стоїш на митниці. Проїжджаєш кордон український, а потім тебе очікує польський. Страшенно не можу його терпіти! Там ти розумієш лише по одному погляду, що тебе не дуже раді бачити.

Алілуя! Ми проїхали контроль. Тепер вже легше. Дорога – це те, що мене не втомлює, а надихає. І чим вона триваліша, тим краще. Їла пампушки, почала читати книгу «Володар мух», слухала музику і спала. З нетерпінням вже чекала в’їзду в Прагу.

Це вдруге я буду в цьому місті. І я була неймовірно щасливою, що я відчую атмосферу європейського Різдва і Нового року. Але понад усе я чекала зустрічі зі своїми подружками: Анею та Каріною, які стали для мене рідними сестрами.

І ми зустрілися в міцних обіймах і щирих усмішках. Я знаю одне: відстань – це не привід, щоб перестати любити – це привід любити сильніше!

(зліва - Аня, справа - Каріна)

Мене чекало 14 захопливих днів!

На різдвяні святки у Празі дуже-дуже багато туристів. Вулички переповнені нескінченним потоком людей. Усюди музиканти, концерти; співають колядки, народні пісні, можна почути оперний спів. Повітря стало смачним, адже навколо ярмарок, де продають таку смачну їжу, що аж слинки течуть.

Кожен день був насичений, адже постійно гуляли з Каріною в парках, блукали вуличками, сідали на трамвай і їздили невідомими для нас шляхами.

Розглядали архітектуру Праги, а це ж окремий вид мистецтва!

Уявіть, що ви крокуєте вузькими вуличками, де кожен камінчик на мощенні розповідає свою власну історію. Прага зберігає в собі архітектурні дива, здатні перенести у вікові епохи.

Старовинні вежі, як стражі минулого, спостерігають з висоти за кожним кроком. Кам'яні фасади з витонченими візерунками кажуть про вплив різних епох на обличчя цього міста. Сплетення арок і вікон виглядає як мозаїка, де кожен камінчик додає свій власний колір до картини.

Серед старовинних кам'яниць та палаців, кожен куток приховує в собі загадки та легенди, які живуть поруч із сучасністю. Барвисті дахи та готичні вежі, як крила мрій, підносяться вгору, неначе художні шедеври на фоні неба.

А кожен вечір, коли місто освітлюється тисячами ліхтарів, воно стає справжнім музеєм просто неба, де кожен будинок - це окремий твір мистецтва, а Прага сама - поетична мелодія, яка звучить у серці кожного, хто має щастя блукати її вуличками.

Це був дорогоцінний для мене подарунок після навантаженого семестру навчання. Я змогла відпочити, надихнутися, сповнитися сил.

Прага – це місто краси! Проте на чужині, я відчуваю, як люблю своє – рідне. Знаю точно, моє місце - у моїй країні!

Подорожі – це вже частина мене. Після Праги мене чекало повернення додому, а через п’ять днів – нова подорож в українські гори. Але це вже інша історія, це вже інша пригода…