Побувавши тривалий час за кордоном, я зрозуміла, як сильно я хочу жити саме тут, у своїй країні. Я ні краплі не шкодую, що повернулася сюди, незважаючи на військовий стан, вдома - я можу по-справжньому відчути себе щасливою. Всі люди, які оточують мене вдома, змушують усміхатися і радіти, що вони живі, і що знаходяться поряд зі мною кожен день.

Але все за своєю чергою. Війна торкнулася майже кожної родини в Україні і кожній людині є що розповісти. Ніколи не забуду ранок 24 лютого 2022р, який назавжди розділив життя кожного українця на до і після і став для мене початком найбільших потрясінь і випробувань. І у нас з мамою є своя невелика історія.

• Стрес. Рятуючись від російської агресії, нам довелося зібрати частинку свого життя у валізу і їхати в невідомість, туди, де на тебе ніхто не чекає, де немає твого рідного дому, рідних і близьких, дорогих тобі людей. Багато чого нам довелося пережити, змінити не одне місце проживання, зустріти привітних і, м’яко кажучи, не дуже доброзичливих людей. Кажуть, людина до всього може звикнути, от і мені з мамою довелося багато до чого звикати, зустрітися байдужістю, а часом із жорстокістю деяких людей, яким було не до вподоби порушений спосіб власного життя.

• Мовний бар’єр. Проживаючи деякий час у Польщі, у нас не виникало особливих проблем з мовою, тому, що польська мова та українська дуже схожі між собою, поляки нас розуміли, і ми їх. Труднощі в спілкуванні почалися коли нам довелося переїхати до Франції. Я ніколи не вивчала французьку мову, було складно, але полегшити комунікацію між людьми мені допомогала англійська — одна з найпоширеніших у світі. Варто сказати, що не всі європейці мають гарне знання англійської і є ті, хто чисто принципово не хочуть розмовляти іншою мовою, крім своєї рідної — французької. З цього, найкращим рішенням було записатися на мовні курси. Зі свого особистого досвіду можу сказати, що я навчалася з викладачем, який розмовляв виключно французькою і мені було більш ніж зрозуміло.

• Недолік коштів і працевлаштування. Спочатку переїзду до Польщі ми почали витрачати свої кошти, тому що з нарахованої допомоги не вистачало навіть на їжу. Працевлаштування потребує знання мови та будь-­якої кваліфікації. Моя мама за станом здоров’я не могла працювати за тими спеціальностями, які їй пропонувала соціальна служба, а я була неповнолітня. Тому, все що нам залишалося — прибирання домівок у багатих поляків, хоча не всі були до нас такі прихильні і привітні як хотілось би. Робота ця дуже важка фізично, а іноді і морально. Один старий поляк, якому ми прибирали двоповерховий будинок, ходив слідом за нами з білою серветкою і перевіряв якість роботи, а якщо йому щось не подобалося, доводилося знову перероблювати. Але більшість поляків відносилася до нас доброзичливо і привітно, співчували нашій біді, допомагали вирішувати якісь життєві питання. Тому переїзд до Франції нам виявився раєм. До того ж ми возз’єдналися з сім’єю моєї старшої сестри, яка після російського вторгнення відразу поїхала до родичів у Францію. А ми сподівалися, що це ненадовго і можна буде скоріше повернутися додому. У Франції соціальна допомога була вища, благодійні організації допомагали з харчами, маму записали на курси кондитерів, а мене відправили у школу. Хоча на уроках я окрім математики нічого не розуміла, зате з’явилась можливість займатися онлайн навчанням у своїй школі у комп’ютерних класах. Тепер труднощі залишилися позаду, ми повернулися додому, але і тепер відчуваю, що життя зупинилося: ми перестали планувати майбутнє, тільки можемо мріяти... Мріяти яким воно буде після закінчення війни і перемоги України.

• Житлові аспекти. Житлове питання у європейських країнах майже не першочергове. У черзі за доступним соціальним житлом стоять не лише переселенці, а й малозабезпечені французи. У цьому питанні нам дуже допомогла соціальна служба, робітники якої виявилися приємними і доброзичливими людьми, які нам дуже співчували і всіляко намагалися допомагати із оформленням документів, із записом до лікарів, і ще багато чим. Я відчуваю велику подяку їм за все, що вони для нас робили. Але, все ж таки, у Франції дуже висока орендна плата за житло і може змінюватися впродовж року по сезонам, тому влітку нам зменшували соціальні виплати.

• Друзі. Війна розкидала нас по різним куточкам світу, єдиним рішенням підтримувати спілкування — листування та дзвінки без можливості зустрітися, побалакати, та обговорити все, що прийде в голову, як раніше. Декому довелося розірвати спілкування тому, що з’являються свої проблеми та пропадає інтернет через спілкування на відстані. Але постійний контакт із близькими і друзями є один із способів подолати стрес і підтримати емоційну стабільність.
Я пригадую, як надсилала близьким і друзям короткі повідомлення «як ти?» і раділа, коли отримувала від них хороші новини. Друзі, знайомі та малознайомі люди в соціальних мережах раптом стали ближчими. Багато чого в нашому житті змінила війна: хтось залишив власну домівку, хтось її зовсім втратив. А саме жахливе, що втратив рідних, які загинули від вражих ракет.

Я вважаю, що це — досвід, сумний досвід, який не залежить від нас, але змусив стати сильнішими, повністю переосмислити своє життя і, нарешті, цінувати те що маєш. Так дивно, що твоя травма, вкрадене життя, це не твоя вина, але тобі доводиться нести повну відповідальність за власне зцілення.

Тебе можуть засуджувати і ставити запитання: «Як ти спокійно ставишся до сирен та вибухів?» ­ але це зрозуміють лише люди, які знають, скільки болю знадобилося, щоб бути таким спокійним.

Робити прогнози і, навіть, розмірковувати про майбутнє країни, яку поглинула війна, справа складна. Ніхто точно не знає як буде завтра, як буде після війни. Але кожен з нас мріє про перемогу і про щасливе мирне життя. І саме молодь має приймати рішення про те, якою буде Україна, шукати той вектор розвитку, який допоможе зробити наші рішення реальністю.

Ми відбудуємо нашу країну!

Ми навчимося наново бути щасливими!

Ти знову будеш багатою і квітучою, моя люба Україно!