Травма, яку не видно на перший погляд.

Після звільнення Ізюма вчителі побачили не лише зруйновані школи, а й зламане дитинство. "Вони боялися тиші більше, ніж вибухів", — каже вчителька початкових класів Олена, яка щодня приходить у клас із двома ліхтариками — один для себе, другий для учнів.

Діти малюють лише танки й ракети. У диктантах — слова "сирена", "укриття",

"страх". Психологи називають це синдромом "вторинної травми" — коли дитина постійно проживає стрес навіть без прямої загрози.

"Мій син ховається під стіл, коли чує гучні звуки", — розповідає мама 8-річного

Артема. "Ми живемо в новій квартирі, але він все одно просить залишити світло на ніч, бо боїться темряви".

Психологиня Анастасія Кривенко наголошує: "У дітей порушене базове відчуття безпеки. Вони не вірять, що дорослі можуть їх захистити. І це найстрашніше — втрата довіри до світу".

Попри це, громада шукає шляхи відновлення: місцеві волонтери створили мобільний "Клас радості", де з дітьми працюють арт-терапевти. Дехто з учнів вперше за довгий час знову намалював сонце.

Війна залишає шрами не лише на картах, а й у серцях найменших. Вчасна психологічна підтримка може врятувати ціле покоління.