Моє пухнасте щастя на чотирьох лапках                                                                                                                                                     

Щастя, любов, турботу ми всі відчуваємо по-різному, але для кожного це щось особливе, індивідуальне, те, що ти оберігаєш десь у глибині душі. І я з теплотою в серці готова поділитися своєю частинкою  пухнастого  щастя на чотирьох лапках, яке навіть зараз зі мною допомагає своїм муркотінням писати це.                                                                                  

 Який початок?

Усі  історії мають свій початок, і ця не виключення.  Одного  дощового ранку, коли погода вирувала і здавалося, день буде жахливим, за вікном  прозвучало  голосне  "мяу", яке  згодом заповнило  базкрайнім теплом моє життя. І, зробивши вирішальний  крок до щастя, у вікно зазирнула пара зелених очей, не милих, не жалісливих, а сповнених рішучістю  пробратися в мій дім (їй вдалося). Я вирішила подбати про неї, таку змучену і голодну. Добре відмивши та нагодувавши свою нову товаришку, я побачила, що шерсть у кошеняти  чорно-біла, а також помітила відсутність хвостика, що мене шокувало, звичайно.                                                                                                                 

Таке буває?

Виявилось, що це Менська кішка, відома своєю  генетичною особливістю та, порівняно з іншими,  має короткі й сильні задні лапи.  А також  непростий характер, який проявляє лагідність тільки зі "своїми"  в її  розумінні. Ім’я обирати довго не довелось, всі зійшлися на думці, що Булка підійде  найкраще.

Булка

Рекомендації щодо завоювання серця менської Булочки Насамперед потрібно запастися терпінням, адже не завжди ім‘я передає характер. Ця кішка хоч і Булочка, але цінує особистий простір, не любить настирливості та надмірних обіймів. Все повинно бути в міру. Улюблена іграшка - мишка, яку вона не полишає навіть уві сні. Якщо ти незнайома людина, краще відступи, її цікавість згодом візьме верх. Для прогулянок має особисту шлейку. Не відходить далеко від дому. Голосно "розмовляє", особливо коли просить їсти. У їжі невибаглива. Улюблене місце для сну - підвіконня або в мене на руках. Єдина і неповторна. Безцінна.

  Це кінець?                                                                                    

Розповідь підходить до завершення, хоча  історія триває досі. Я поділилася найпотаємнішою частинкою своєї душі. У кожного вона має свій колір: мій - це пара зелених очей. А ваш?