BTS – гурт, що існує з 13 червня 2013, є справді унікальним. Їх історія створення музики почалась з невеличкого приміщення, більше схожого на звичайний підвал, але навіть в таких умовах вони створювали особливе звучання. У першій частині цієї історії я розповім, як зароджувався гурт, з кого все почалося та з якими проблемами довелося зіткнутися учасникам – Кім Намджуну, Мін Юнгі та Чон Хосоку.

К-поп гурт BTS. Фото з сайту: pin.it

З чого все почалось?

BTS існували та творили на чистому ентузіазмі. Їхня найбільша мрія була отримати визнання від усього світу, і навіть в найважчі часи вони не втрачали свого запалу. Їх спільна історія почалася ще задовго до дебюту – у 2010 році Rap Monster (Кім Намджун) при'єднався до зовсім нового агентсва під назвою Big Hit Entertainment. Його та ще одного учасника, якого немає в оригінальному складі гурту, помітив продюсер Pdogg (Кан Хьо Вон). Вони були талановитими старшокласниками з андеграудним баченням музики, унікальними текстами та технікою читання репу. Pdogg був настільки вражений здібностями юнаків, що запропонував своєму другові (Bang PD, або ж Бан Ши Хьок) запросити їх на прослуховування до свого агенства. З цього починається історія. 

Намджуну на момент підписання контракту було всього 16 років, але його талант і любов до музики було важко не помітити. Кім Намджун став лідером гурту, спродюсував чимало пісень для BTS і для себе – пісні, які згодом стали світовими хітами. Він почав цікавитись репом у 6-му класі, у свої 11 років, після того як закохався у музику гурту Epik High та виконавця Eminem. У 2008 році він випустив свою першу пісню "Can We", а потім брав участь у музичних конкурсах, через які його й помітили. Він був настільки професійним у репі, що Бан Ши Хьок після прослуховування назвав його «Rap Monster!». Так і з’явився його сценічний псевдонім RM.

Спочатку в Bang PD не було жодних планів щодо просування артистів. Контракт із Кім Намджуном підписали ще до того, як створили хоча б якісь умови для діяльності. Не було системи стажування, комфортних умов проживання й навчання трейні, студій, тренувальних залів для танців та інших зручностей. Агентство на початку не мало жодних гарантій і фінансування, але амбіції Намджуна були значно більші за страх провалу.

Це було доволі дивно, адже BTS не були першими артистами компанії. У 2009 році Бан Ши Хьок разом зі своїм другом Лі Суманом (засновником агентства SM Entertainment) розділив управління над тріо 8Eight (2007–2014), під спільним керівництвом дебютував жіночий гурт GLAM (2012–2015), а також до Big Hit перейшов бойз-бенд 2AM (2010–2014). Головною зіркою була солістка J-Lim, яка у 2005 році стала переможницею Golden Disc Awards та Mnet Asian Music Awards у номінації «Best New Artist». Бан Ши Хьок дійсно зібрав багато талановитих артистів, але через свої глобальні ідеї та велику конкуренцію часто створював проєкти, які були не по кишені компанії. Через це Big Hit сильно потопав у боргах.

Bullet Proof Boys чи Bangtan Sonyeondan?

У 2010 році Бан Ши Хьок оголосив прослуховування до гурту, якого спочатку представили як «Bulletproof Boys» або «B.P.B». Було відібрано двох учасників – RM та IRON (який пізніше відмовився від просування в гурті). Прослуховування проходило у форматі хіп-хоп-батлів, після яких затвердили трьох учасників: RM, IRON і Suprime Boi. Дебют постійно відкладали з різних причин, одна з яких – небажання Suprime Boi бути учасником гурту. Натомість він хотів бути продюсером (і сьогодні він ним і є).

У 2011 році оголосили ще один набір. Цього разу було багато номінацій: танці, вокал, гра на інструментах, вміння писати тексти та реп. Склад BTS змінювався дуже часто. Через гуртожиток на дві кімнати пройшло майже 30 людей, формат і концепція теж неодноразово змінювалися, тому багато хто відмовлявся. Намджун лише спостерігав, як кандидати приходили й уходили, а продюсери ставали до нього дедалі суворішими, кажучи: «Знаєш, мабуть, і не було причини, чому ми тебе сюди взяли». Після цих слів RM починав працювати ще більше.

Намджун ніколи не був близьким до танців, але це була важлива умова, щоб стати частиною айдол-гурту. Тому він десятками годин тренувався, доводячи, що справді здатний. Завдяки його старанню компанія була впевнена: він обов’язково має дебютувати. Але вони розуміли, що без айдол-іміджу він не набере популярності. Тому оголосили вже третє прослуховування, на якому помітили талановитих Мін Юнгі (Suga) та Чон Хосока (J-Hope), яких Намджун навчав хіп-хопу. BTS формувалися поступово – акцент робили саме на унікальних «перлинах», які щиро хотіли цим займатися й горіли амбіціями стати відомими.

RM,SUGA,J-HOPE. Фото з сайту: pin.it

Мін Юнгі став учасником завдяки ще тим самим першим батлам. Він виділився неймовірно швидким читанням текстів, своїми піснями та вже невеличкою впізнаваністю у вузьких колах вуличних реперів. Мін Юнгі у свої 17 років влаштувався на роботу в студію звукозапису, де почав писати свої пісні та аранжування, займався репом, а також виступав на андеграунд-сценах як репер та продюсер під псевдонімом Gloss (сяючий). Він писав та продюсував пісні для артистів у своєму рідному місті Тегу, першочергово для свого гурту D-Town.

Саме продюсером хотів бути Юнгі, коли йшов на прослуховування. Він приносив свою музику та реп на кастинг, де не пройшов, бо зайняв друге місце, але це йому не заважало стажуватися як продюсер у компанії. Бан Ши Хьок наполягав, щоб Юнгі дебютував у гурті як один з айдолів, а потім у майбутньому репер неодноразово жартуватиме, що Bang PD його обдурив, зробивши його одним з учасників BTS. Він погодився, бо не очікував світового визнання. Як говорив сам Юнгі: "Я думав, що моя кар'єра як артиста швидко закінчиться, і я зможу займатись продюсуванням, але потім компанія сказала нам поїхати до США...".

Через роки успіх BTS ріс, як і цілі з мріями. Suga ділився своїми думками в одному з інтерв'ю: "Я хотів би зайняти перше місце в Billboard HOT 100 та Billboard 200, потрапити на Grammy, провести тур по світових стадіонах. Я також хотів би, щоб ми стали найвпливовішими артистами світу...". І зараз сміливо можна сказати, що всі ці мрії були здійснені. Але, мабуть, Юнгі який тільки дебютував мало б в це міг повірити, особливо в його важкі часи.

На момент, коли Юнгі опинився в Big Hit, його фінансовий стан був дуже важким, іноді настільки, що часами йому доводилося обирати між поїздкою у публічному транспорті чи можливістю поїсти. Допомоги з боку батьків не було, бо вони були впевнені в безглуздості захоплення сина музикою ще з часів молодшої школи. Юнгі багато працював, розривався між стажуванням в компанії, навчанням в університеті та підробітком - він працюва у службі доставки їжі. В один із таких днів він потрапив в аварію, де сильно постраждало його плече. Настільки, що лікарі після лікування заборонили йому мати хоча б якісь сильні фізичні навантаження. А в гурті біло дуже важко без цих навантажень, бо хореографії були настільки важкими та енергійними, що без навантажень було неможливо. Він неодноразово говорив, що це був катастрофічно важкий період його життя: у своєму сольному третьому альбомі D-Day у пісні "Amygdala" Юнгі розповідає про свій трагічний стан, сумніви та проблеми, з якими він зіткнувся.

Це настільки давило на Юнгі, що той в один момент вирішив усе кинути та піти з компанії, але Бан Ши Хьок був тим, хто його зупинив та дав можливість відпочити, відновити своє здоров'я після травми, а також допоміг фінансово. Юнгі вісім років працював та тренувався з хворою рукою, використовуючи знеболювальні уколи та ліки, поки все не дійшло до того, що він не міг піднімати руку взагалі. Це змусило компанію зупинитись. Юнгі взяв перерву для того, щоб зробити операцію та врешті-решт завершити своє лікування. На цей момент він був відсутній на зйомках шоу з гуртом, на виступах, але всі інші учасники ніколи про нього не забували: якщо вони були на виступі, то місце, де мав бути Юнгі, було пустим, на шоу завжди ставили його фотографію та згадували його в шоу так, ніби він поруч.

BTS в період відсутності Юнгі. Фото з сайту: pin.it

Чон Хосок почав займатись танцями в 10 років, в своєму рідному місті Кванджу. У 16 років він став вуличним танцюристом, брав участь у національних конкурсах та змаганнях. У 2010 році Хосок ходив на прослуховування у JYP Entertainment, був у фіналі, але далі не пройшов. Він не засмутився, бо його команда на той момент отримала нагороду за популярність як чоловічий танцювальний колектив. Після чого він пішов стажуватись до Big Hit, де він відповідав саме за танцювальні навички учасників та стажорів. Кожен з BTS визнав Хосока найкращим танцюристом. Він витрачав на вивчення хореографій 10 хвилин, коли іншим і 5 годин було замало. Його всі згадують як танцюриста з сонячною усмішкою, бо він справді любив танець та жив цією справою. У ті часи багато хто говорив так: "BTS? А, це ті хлопці, серед яких Чон Хосок?". 

Для Хосока період дебюту та першого успіху був теж морально та фізично тяжким. Ніхто з них не міг жити вільним, звичайним життям підлітка, віддаючи свої кращі молоді роки кар'єрі. Умови життя були важкими: усі 10 стажорів жили в маленькій кімнаті з трьома двухповерховими ліжками, кому не вистачало ліжка - спали на підлозі. Але саме для Хосока найскладнішим були питання від рідних, де вони все намаглись дізнатись, коли ж нарешті він дебютує. Йому було соромно перед ними, одночасно з цим він був дуже вдячний їм за їх підтримку, але він також не міг нічого їм пообіцяти. Цю біль та вдячність він потім висвітлить в своїй сольній пісні "МАМА". 

Одного разу, Хосок все ж таки вирішив вийти з гурту, але Чонгук, якому на той момент було тільки 15 років, дуже плакав. Спільна робота усіх в команді зробила з них справжню сім'ю, де кожний з учасників був важливою частинкою, опорою одних до одного. Намджун теж активно говорив з агентством, що Хосок дуже важливий і незамінний учасник в їх гурті, і це допомогло умовити Хосока все ж таки залишитись. Для участі в гурті йому прийшлось з нуля вчитись репу, так як він був лише хореографом. За його навчання взялись Юнгі з Намджуном, перший з них дивувався тому, як швидко він вчився цьому, говорив: "Талант, який відкривається у Хосока починає навіть трохи лякати...". 

BTS – гурт, що доводить можливість стати світовими зірками, навіть маючи такі тяжкі часи. Тут я розглянула тільки трьох з них, але усі семеро мають свою тяжку історію, яка надихає не зупинятись. Для мене персонально вони моя мотивація, коли мені страшно та тревожно через майбутнє. Я згадую з чого починали BTS, і розумію, що все можливо, якщо сильно чогось хотіти.